АлександрIя



Категории Iсторичнi Повiстi ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал (Уривки) ...Перегодом сидiв Филип на своєму царському мiсцi, а навколо блукало, дзьобаючи корм, всiляке птаство. I раптом сiла птиця на колiна до царя Филипа й знесла яйце. I скотилося воно з колiн на землю й розбилося. Iз яйця ж виповзло маленьке гадюченя i кiлька разiв обповзло навколо шкаралупи, знову намагаючись залiзти туди. I засунуло голову в шкаралупу й здохло. Занепокоïвся цар Филип i покликав до себе якогось Антифона, тлумача знамень, розказав йому, що сталося. I сповiв йому тлумач знамень: — Царю! Буде в тебе син, який обiйде ввесь свiт, всiх покоряючисвоєю силою, i, повертаючись у царство своє, помре замолоду. Бо гадюка — символ царя, яйце ж, звiдки виповзла вона, подiбне до свiту. Обiйде ввесь свiт i, намагаючись повернутися туди, звiдки вийшов, помре, не дiйшовши до того мiсця. Розтлумачив знамення Антифон i, одержавши винагороду, залишив царя Филипа. I коли настав час пологiв Олiмпiади (дружини Филипа, матерi Александра), почала мучитися вона, сiвши на лаву, на якiй народжують жiнки. А Нектонав (чаклун), який був бiля неï, розрахувавши рух зiрок небесних, умовляв ïï, щоб вона не поспiшала народжувати i, пiдкоривши чарiвною силою земнi стихiï, дiзнався, що чекає ïï, i сказав: — Жiнко! Крiпися, подолай єство своє: якщо зараз народиш, то пустиш на свiт раба й бранця. Знову металася жiнка вiд болю i вже не мала сил переборювати страждання, але Нектонав сказав: — Жiнко, потерпи: якщо зараз народиш, то пустиш на свiт нiкчему й жебрака. Втiшаючи Олiмпiаду притчами й лагiдними словами, чаклував, не даючи розродитися. Нектонав, озирнувши рух зiрок, побачив, що над свiтом, посерединi небесного склепiння, розлилося якесь Сяйво, нiби сонце до-сягло зенiту, гукнув до Олiмпiади: — Час, поклич своє чадо! Отепер народиш царя й володаря свiту. Олiмпiада народила отрока зi щасливою долею. I ледве торкнувся вiн землi, як залунали могутнi гуркоти грому, заблискотiли блискавицi, так що весь свiт здригнувся. Коли настав ранок, Филип побачив отрока i сказав, що не хотiв би виховувати його, бо це йому не син. Але поскiльки так нiхто не народжувався, i це Боже сiм'я, то хай вiн буде вихований на знак пам'ятi померлого його сина вiд першоï жiнки. I назвав його Александром. Сказавши так, Филип оточив хлопця турботою i водив по всiх своïх володiннях. Коли ж пiдрiс Александр, виявилось, що вiн не був схожий нi на батька, нi на матiр, але мав своєрiдну красу. Виду нього був людський, але волосся — наче левина грива, а очi були рiзнi: праве око — чорне, лiве — сiре. Зуби мав гострi, мов у змiï. Виглядом нагадував лева, рухи швидкi i обличчя свiтле. Пiдрiс вiн трохи i розпочав навчання. Нянькою була сестра Меланта, вихователем (дядьком) Леонiд, рiзнi вчителi навчали його грамотi, музицi, землемiрству, мудрим речам, фiлософiï, вiйськовiй справi. Александр усiм цим оволодiв i рух зiрок осягнув. А повертаючись пiсля занять додому, примушувавхлопчакiв, з якими разом учився, боротися, роздiлившись на двi групи, i сам брав участь у ïхнiй боротьбi. Коли ж бачив, що зазнає поразки протилежна сторона, то переходив на ту сторону, i допомагав ïм, а коли вони перемагали, то було ясно, хто принiс перемогу.

Метки ПЕРЕКЛАДНА СВIТСЬКА ЛIТЕРАТУРА, АЛЕКСАНДРIЯ, IСТОРИЧНI ПОВIСТI, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
АлександрIя